ВІДРОДЖЕННЯ
ВЕЛИКОСКИТСЬКОГО МАНЯВСЬКОГО МОНАСТИРЯ
У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
Великоскитський Манявський монастир увійшов у світову історію як важливий центр духовності, твердиня православ’я, який тісно пов’язаний з іменами святих преподобних Іова та Феодосія, з видатним художником, українським Рафаелем – Іовом Кондзелевичем, а також з такими величними постатями, як Іван Вишенський, Захарій Копистенський, гетьман Іван Виговський та багатьма іншими. Серед них гетьман Іван Виговський займає особливе місце. Адже згідно з його заповітом прах гетьмана покоїться у Скиті. Про цей факт засвідчують такі вчені, як М. Грушевський, О. Феданко, В. Качкан, М. Кугутяк, та інші.
Манявський Великоскитський Хресто-Воздвиженський монастир належить до числа найбільш відомих духовних чернечих осередків України.
Дослідження історії Манявського Скиту започатковали у ХІХ ст. І. Вагилевич, Ю. Целевич, А. Петрушевич, а у ХХ ст. Я. Пастернак та інші. У ХХІ ст., дослідження Манявського Великого Скиту продовжили професор
М. Кугутяк, Б. Томенчук, та інші. Засновником Великоскитського монастиря – Нового Ватопеду – Українського Афону був Іов Княгиницький (1550—1621), родом з м. Тисмениці — один з плеяди видатних представників православного чернецтва. Шукаючи усамітнення Іов Манявський (Княгиницький) прийшов у Маркову Пустинь. Разом з Іоаном Вишенським та Захарією Копистенським Іов створив чернечу громаду. У новій обителі Іов запровадив строгий устав за яким він жив на Афоні у монастирі Ватопед, за основу взявши устав Св. Василія Великого. Саме за суворість уставу Манявський Скит був названий “другим” Афоном. У 1620 році Скит отримав від патріархів Константинопольського – Тимофія та Олександрійського – Кирила ставропигійне право. У 1628 році на Київському соборі під головуванням митрополита Іова Борецького його наділено званням “прота” (головуючого). До його протії належало 556 монастирів у воєводствах Белзькім, Руськім (Галицькім) і Подільськім, про цей факт засвідчує підпис ігумена Скиту – Феодосія: “Многогрішний Феодосій ігумен Скитський і Угорник, Прот. монаcтирей воєводства Руського (Галицького), Белзького і Подольського…” Монастир мав значний вплив на галицькі монастирі в Уневі, Улючі, Лаврові, Підгірцях, Погоні, Крехові (два останні заснували скитські монахи). Польські королі Ян Казимир ІІІ, Михайло Вишневецький, Ян ІІІ Собєський, Станіслав Август, та коронний гетьман Станіслав Потоцький, шануючи святість українського православного Воїнства Христового надавали монастиреві різні привілеї. Скит Манявський – відомий і як мистецький осередок. За свідченням І.Вагилевича, тут були велика бібліотека та богословська і малярська школи. Перший ігумен Манявського Скиту Феодосій велику увагу приділяв церковному співу бо сам був творцем гімнографічних співів, один з яких “Аллилуйя” 3 гласу дійшов до наших днів в двох Манявських Ірмологіях 1684 і 1731-1733 років. Про функціонування у Скиті школи церковного співу з виразною орієнтацією на болгарський наспів добре засвідчують згадувані вже три нотолінійні Ірмолгії, що були створені у Манявському Скиті. Збереглося ще декілька Ірмологіїв, котрі собою мають манявське походження. Це підтверджується і записами на полях рукопису,”do wiesi Maniawy” та приналежність до “Ecclesia Maniaviensis”. Школа церковного співу Манявського Скиту виховувала не лише кадри для своїх власних потреб. Вихованці Скиту розходилися по навколишніх містах, містечках та селах, де не лише підтримували дух св’ятого Православ’я, але й вчили співати в церквах, і з цією метою часто переписували нотолінійні ірмології, в яких у певній мірі відображалися традиції скитського співу. Протягом цілого XVII ст. Манявський скит був перешкодою у поширенні унії на Галичині і саме завдяки йому Львівська Єпархія залишалась православною до 1700 року “обнявши провід над кількома сотнями монастирів і заволодівши умами як духовенства, так і мирян, Скит Мянявський зупинив розвиток унії в Галичині на ціле століття”. Під кінець XVII ст. у Львівській і Перемиській єпархіях було 242 православні монастирі, а для них Манявський Скит був тим, чим був бургундський Клюніяк в Х і ХІ ст. для монастирів католицьких. За свою чотирьохсотлітню історію монастир став релігійним православним інститутом, націленим на реалізацію ідей досконалого чернечого життя через самоізольовані форми життєорганізації.
28 травня 1998 року частково, а з 30 листопада 1999 року Великоскитський Манявський монастир повністю, був переданий Івано-Франківській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що дало поштовх другому відродженню святині. 20 жовтня 2002 року відбулася справжня велика подія в житті Великоскитського монастиря – освячення Хресто-Воздвиженського собору. Манявська обитель у третє тисячоліття християнської ери увійшла відродженою. Це стосується усіх сфер її життя: від внутрішньо-духовного до зовнішнього благоустрою. Відроджуються Свято-Вознесенський та Спасо-Преображенський Скити, ченці обителі знову як чотириста років тому йдуть у гори шукати усамітнення і молитви. Статут монастиря по якому живуть ченці обителі розроблений мною на основі заповіту преподобних отців наших, Іова та Феодосія і, охвачує всі сторони спільножитного життя братії від келійного правила, храмових богослужінь до спілкування з паломниками і послуху. Однак, ще багато попереду. І хочеться вірити, що незважаючи на різні перепони на цьому шляху, Манявська Великоскитська обитель, відроджуючись сама, відроджуватиме і душі тих людей, які приходять у її стіни.
Обитель виховує нову плеяду ченців, послідовників преподобних Іова і Феодосія, той дух який 400 – років тому заложили і утвердили преподобні Великоскитські отці Іов та Феодосій не згасне а буде примножуватися і зростати, а дух аскези ніколи не вивітриться із її стін бо вже теперішні ченці обителі ведуть суровий образ життя і таким чином спасають свої душі живучи по принципу ,,спасай себе сам а біля тебе спасуться тисячі’’.