Що ми уявляємо, коли чуємо слово «багатство»? Чомусь, людині на думку часто спадають саме матеріальні речі, коли вона чує це слово. Але чи усі ці розкоші є істинним багатством для справжніх християн? Відповідь знаходимо у Євангелії від Матфея, де у Нагірній проповіді Господь наш Ісус Христос говорить наступне: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6: 19 – 21).

Наш Спаситель вчить, у чому насправді полягає наше істинне багатство, яке ніхто не може відібрати у нас, навіть тілесна смерть. Бо скарб на небі – це скарб у Бога, який є не тимчасовим, а вічним. Як людина може досягти єднання з Господом у Царстві Небесному – цієї найвищої духовної цінності? Ми збираємо небесні коштовності, коли робимо усі ті добрі справи, слова та зусилля, які сповнюють нашу душу радістю безкорисливої любові до ближнього, щастям від посмішок, які ми даруємо іншим. Кожен християнин, який присвячує свої сили, старання та час на благі справи, повертає собі сторицею на небі як матеріальні, так і духовні витрати. Такі коштовності не знецінюються, не мають терміну придатності.

Тож чому людина присвячує так багато свого часу й сил матеріальним речам – тому, що є тимчасовим та тлінним? У життєвій метушні людям складно побачити, наскільки нерозумно знову і знову гнатися за чимось незначним і скороминущим, коли Господь для кожного з нас підготував вічне блаженне життя. Та варто зупинитись на мить і замислитись: а чи візьмемо ми із собою усі ті земні надбання? Перед лицем смерті і бідні, і багаті є рівними, а забрати із собою зможуть тільки духовні здобутки.

Чи означає це, що людина не повинна трудитися заради свого достатку, забезпечення своєї сім’ї? Повинна трудитися, і до праці нас спонукають не лише життєві потреби, але і Божественний закон. Саме по собі матеріальне багатство не є злом, якщо людина, отримавши його від Бога, добре розпоряджається ним. Коли ж багатство починає володіти життям людини, тоді воно стає злом, бо стає перешкодою на шляху до Царства Божого. Пристрасть до матеріального збагачення може затьмарити у людини усвідомлення важливості духовних цінностей, стати залежністю. Тоді вже не багатство служить добрим справам, а сама людина стає рабом багатства, все своє життя спрямовуючи на його оберігання та примноження. Або навпаки – як блудний син з притчі бездумно марнує його на власні задоволення. Господь наш Ісус Христос говорить про те, що неможливо присвячувати себе і Богові, і багатству водночас: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6: 21).

Зрозумівши заклик Господа не турбуватися про матеріальне надміру, адже воно тимчасове та плинне у нашому житті, ми довіряємо Небесному Отцеві свої земні турботи. Працелюбність та скромність не залишають у скруті, особливо, коли ми наповнюємо свою душу небесними скарбами. Кожен із нас має бути причетним до великої справи спасіння людської душі, до великого багатства Царства Небесного, що Ісус Христос здобув для нас Своїми стражданнями та Воскресінням. Жнива нашого життєвого засіву вимірюватимуться не земними статками, а прагненням до вічного, бажанням стати подібними до Христа. Ось що збирає нам скарби на небесах.

Збирайте ж собі скарби на небі