У 2004 році Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату приєднав преподобних Йова і Феодосія Манявських до лику святих. Так через багато століть опісля закінчення земного життя двоє видатних засновників і розбудовників Скиту здобули найвище визнання, якого тільки можуть вдостоїтися подвижники віри.

Життєвий шлях преподобного Йова розпочався неподалік від тих місць, де згодом мала постати збудована ним Манявська обитель. Він народився в містечку Тисмениця на Івано-Франківщині в заможній родині Княгинецьких. Навчався спочатку в школі Унівського монастиря, а згодом, як кращий учень, був направлений в доволі престижну Острозьку Академію. Там він, завершивши освіту, посів місце викладача. Сам по собі цей факт вже свідчить про непересічні здібності і вченість юнака.

Але блискучу викладацьку діяльність перервала зустріч, яка змінила все життя молодого Йова: до Острогу прибула делегація афонськіх ченців. Розмови з цими глибоко віруючими людьми так вразили його, що було прийнято визначне рішення.

Йов полишив мирські справи, поїхав до Греції і там провів на Афоні близько дванадцяти років, прийнявши чернечий постриг під іменем Ізикіїла.

Повернувся на Батьківщину він близько 1602 року і вже на рідній землі розпочав активну діяльність щодо заснування та відновлення монастирів. Брав участь Йов Княгинецький також і у книгодрукарській справі. У численних виданнях і наукових працях боронив догмати православної віри від впливу католицизму. Реформував монастирі в Дермані, в Уневі, в Угорнику в дусі добре засвоєного ним афонського аскетизму.

У 1606 році преподобний, бажаючи для себе ще більш сурового чернечого подвигу, полишив активну просвітницьку діяльність, оселився в дрімучих лісах над рікою Манявкою і зажив там самітником. Але повна ізольованість від світу серед дикої природи тривала недовго… Скоро до нього потягнулися люди з прикарпатських селищ, з’явилися учні та послушники, які благали стати для них добрим наставником, вказати їм, нерозумним, шлях до спасіння і Царства Небесного.

Йов не міг відмовити у допомозі тим, хто щирим серцем прагнув наблизитися до Бога. Він дозволив найбільш ревним подвижникам залишитися поряд. Так у карпатському міжгір’ї було засновано Манявський скит.

Серед побожних ченців своєю вірою, старанністю і смиренням вирізнявся молодий ієродиякон Феодосій. Преподобний Йов звернув на нього увагу і наблизив до себе, зробивши своїм першим помічником. А згодом, коли вирушив у довге паломництво до Києва, лишив його на місці настоятеля Манявського скиту зі словами: «Будь пастирем і духівником нашим, тобі належить бути ігуменом, а я буду тобі допомагати, доки буду жити».

Так божественним промислом другий Манявський преподобний – Феодосій – став очільником Скиту. Дуже скоро стало очевидно, що Йов Княгинецький не помилився з вибором наступника. Під мудрим керівництвом ігумена Феодосія число братії стрімко збільшилося, була побудована велична Воздвиженська церква, постали інші необхідні житлові та господарчі споруди.

Йов Княгинецький продовжував жити в заснованій ним обителі і помер, як кажуть, на сімдесятому році життя 29 грудня 1621 року. Поховали преподобного у притворі соборного храму.

Його наступник і невтомний помічник продовжував керувати Скитом аж поки сам не відійшов у вічність 24 вересня 1629 року. Поховали преподобного Феодосія поряд з улюбленим наставником.

Пам’ять преподобного Іова Манявського вшановується 11 січня, преподобного Феодосія — 7 жовтня. Спільна пам’ять преподобних отців Іова і Феодосія Манявських святкується 7 липня.

Їхні мощі зберігаються у Воздвиженській соборній церкві Манявського cкиту. І донині всі охочі можуть з молитвою до них прикластися.