Як відомо, Скит у Маняві був заснований не просто давно, а дуже давно – ще наприкінці ХІІІ ст. Кажуть, наче київські лаврські ченці Іоаникій та Пахомій, покинувши спустошену монголо-татарами обитель, прийшли до Карпатських гір, щоб тут далі провадити своє подвижницьке життя.

Кажуть і те, ніби вони тут збудували храм Воздвиження Чесного Хреста (1241), який проте не вцілів через татарську навалу. Так це чи ні, сказати важко. Жодних доказів на користь цієї легенди немає, одначе народна пам’ять її міцно береже, пише WestNews.

З часом Скит обріс великою паствою, жертводавцями та прибічниками, які сприяли його розвитку, наділяли землею, захищали. Монастир був справді могутнім. Та ось у 1676 році трапилося страшне лихо. Прямуючи на польського короля під Журавно, турецьке військо знищило все на своєму шляху. Від Манявського Скиту залишилися самі руїни, а ченців врятувалася всього жменька. Саме вони, трохи оклигавши, заходилися відновлювати понівечену обитель. Та було це вже не так просто, як раніше.

Місцеві опришки порозтягували те, що не забрали турки, а православних вельмож, які могли б заступитися за ченців, майже не зосталося. Братія бачить один вихід – шукати покровительства у польського короля та російського царя одночасно. І, на диво, мають успіх в обох монархів. Король дає їм грамоту, яка захищає від місцевих опришків, а цар Федір Олексійович надає фінансову підтримку для відбудови монастиря. І незабаром монастир набуває ще більшої краси та слави.

У 1772 році відбувся перший розподіл Польщі, внаслідок якого Скит вкупі з Галичиною опинися під владою Австро-Угорщини. Він проіснував ще тринадцять років, а в 1785 р., за розпорядженням цісаря Франца-Йосифа, був закритий. Ченці розселилися по інших монастирях, а начиння та майно рознесли по різних місцях. Дивовижний іконостас Хресто-Воздвиженської церкви, написаний славетним малярем Йовом Кондзелевичем, потрапив до церкви в Богородчанах (нині він перебуває у Львівському національному музеї ім. А. Шептицького), решта – що куди. Деякий час приміщення Скиту використовувалися для адміністративних потреб, а врешті — вкрилися пусткою та перетворилися на руїни.

На світлинах зображені руїни частини храмових комплексів Манявського скиту 1937-1938 рр. Фото: Генрик Поддембський

Отака, здавалось би, сумна історія славетного монастиря, заслужено названого «українським Афоном». Та є й надія. Адже, як бачимо з історії Скиту, не один раз нищився монастир, але завжди поставав з руїн ще могутнішим.

У 1998 році в Маняві знову залунала молитва – сюди прийшли нові ченці. І завдяки їхнім молитвам та праці багатьох людей, монастир знову діє, у ньому щодня відправляються богослужіння, а вдень досі чути стукіт молотка або дзижчання пилки. Молільники та паломники – завжди бажані в цій Божій оселі, а «манявці» почуваються в ньому, як удома.

Унікальний фотоархів: як виглядав Манявський Скит в 30-х роках минулого століття. ФОТО

 

ЯК ВИГЛЯДАВ МАНЯВСЬКИЙ СКИТ В 30-Х РОКАХ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ. ФОТО